Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 

Номінація: «Надія журналістики»

Критерії:

- номінація відкрита для всіх журналістів, яким не виповнилося 25 років на момент подання заявки,
і хто раніше не попадав в «список фіналістів» (5 кращих робіт) в цій номінації.

- Роботи, подані на цю номінацію, можуть відноситися до будь-якого жанру журналістики.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"
  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою


Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

 

««Я вас за непокору зітру на порох…»»

Левенець Василь  | Друкована робота

 
 

Так погрожував португалець українським заробітчанам, примушуючи їх безкоштовно працювати на будові

У справжнє рабство потрапляють за кордоном чимало наших земляків, котрі подаються туди в пошуках заробітку. Тим, кому не пощастило, доводиться працювати за безцінь по 20 годин на добу, жити в жахливих умовах та терпіти нелюдські знущання. Виявляти таких людей та допомагати їм вчили представників виконавчої влади та державних службовців на тренінгу, котрий відбувся у Збаражі п'ятого жовтня.

У Михайла зарплата в Україні була маленькою і сім'я заледве зводила кінці з кінцями. Тож чоловік вирішив поїхати ненадовго в Португалію на заробітки. Потрапивши у чужу країну, він спочатку влаштувався на меблеву фабрику. Та через місяць роботодавець розрахувався з ним і сказав, що роботи більше не буде. Відтак чоловік, разом з іншими земляками, став самостійно шукати роботу.

Через якийсь час українцям трапився португалець, що шукав майстрів для завершення будівництва приватного котеджу. Заробітчани радо погодилися на нову роботу, оскільки усім були потрібні гроші- родини чекали на матеріальну підтримку.

Посередник відразу забрав у них документи. Чоловіків привезли за місто і поселили в підвальному приміщенні на території будівництва. В одній кімнаті була спальня на десять ліжок. В іншій- стіл з лавками, де їх мали годувати. Біля цього харчоблоку знаходився туалет і кран з холодною водою. Умови проживання були жахливими: подушки з покривалами порвані, брудні і смердючі. Хлопцям пояснили, що до них тут жили інші будівельники, і скоро все поміняють на чисте. Та ці слова виявилися лише обіцянкою.

У перший же день господар заборонив українцям виходити за межі території будівництва. Наступного дня Михайло з колегами приступив до роботи, точніше до каторги. Їх примушували працювати по 15-17 годин на добу. Бригадир слідкував, щоб не було «перекурів» і всі мали заняття.

Важка фізична праця дуже скоро виснажила чоловіків. Їм не подобалося, що за ними наглядають і контролюють – це нагадувало в'язницю. Тож почали обурюватися, вимагати свободи пересування і зменшення кількості робочих годин. У відповідь бригадир викликав охоронців з собаками. Чоловіків стали бити бейсбольними палицями і застосовувати до них газові балончики, а тоді загнали в підвал і замкнули. Два дні їм не приносили ні води, ні їжі, в туалет ходили там же. Від газу і смороду у в'язнів сльозилися очі, боліли легені, побиті голови, руки і спини.

Коли ж приїхав господар, через вікно пояснив хлопцям, що купив їх для роботи і тепер вони його власність.

–Я вас за непокору зітру на порох і заллю цементом, і ніхто не дізнається, куди ви поділися,- верещав португалець. – Якщо ви хочете повернутися додому, то повинні з ранку до ночі працювати і не ставити зайвих запитань.

У відповідь двоє чоловіків почали обурюватися та підбивати інших не слухати господаря. Їх охоронці вивели на вулицю і у всіх на очах вбили. Інші чоловіки змушені були стати до роботи. Вони уже не прагнули великих грошей- мріяли лише залишитися живими і повернутися до своїх родин.

Через три місяці каторжної роботи новітнім невільникам віддали документи і відпустили. На прощання пригрозили розправою, якщо українці спробують скаржитися правоохоронцям. У червні 2009 року хворий душевно і фізично, без грошей, Михайло повернувся на Україну.

Тернопільщина- найбільший постачальник чоловіків-заробітчан

На жаль, подібні до цієї відтвореної з анкети потерпілого історії непоодинокі. У пошуках заробітчанського «щастя» чимало наших земляків зазнають страшних знущань, каліцтв, зникають безвісти чи гинуть. У суспільстві виник стереотип, що небезпека за кордоном чатує здебільшого на жінок, яких часто змушують займатися проституцією. Втім, це уявлення – хибне. Чоловіки, що працюють нелегально на чужині, потрапляють у страхітливі умови не рідше- їх примушують працювати за безцінь або виконувати роботу, про яку чоловік не домовлявся, продають в рабство та експлуатують, поки вистачає сили і здоров'я, а потім просто викидають як непотріб. Звичайно, такий жахливий досвід не проходить безслідно- в душі залишаються глибокі рани, які іноді не загоюються до кінця життя. На відміну від жінок, чоловіки часто важче переносять такі переживання, оскільки тримають їх у собі. Як правило, повернувшись додому, вони не звертаються за допомогою і не розповідають про пережите навіть найкращому товаришу. Представнику сильної статі страшно усвідомити, визнати той факт, що він став жертвою торгівлі людьми, що його використовували як тварину.

Тернопільщина стала найбільшим в Україні постачальником чоловіків, що їдуть на закордонні заробітки нелегально або під виглядом туристів. Тож і потерпілих серед наших земляків чимало. На допомогу таким людям у скрутну хвилину приходять консультанти і волонтери неурядових організацій з протидії торгівлі людьми в Україні, представництва яких діють практично в кожному обласному центрі. У Тернопільській області таку допомогу можна отримати, зокрема, у тернопільському міському жіночому клубі «Відродження нації».

Щоб задіяти до цієї доброї справи якнайширші кола громадськості, ця організація проводить тренінги для представників влади та службовців, на яких вчать надавати ефективну допомогу постраждалим. Такий захід відбувся і в Збаражі за участі представників Міжнародної організації з міграції та Міністерства закордонних справ Королівства Данії(DMFA).

–Потерпілі мають право на допомогу. З 2000 року її отримали 1286 постраждалих, з них- 405 чоловіків,- каже тренер, старший консультант Національної довідкової лінії з протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми Зоряна Філюк. – Але ми вважаємо, що це не кінцевий показник. Річ у тім, що в Україні поширений стереотип, що чоловік повинен бути сильним, забезпечувати достойний рівень існування своїй сім'ї. Це традиційне виховання перешкоджає багатьом з них звертатися по допомогу до незнайомих людей та організацій. Таким чином чоловік, повернувшись із закордонної неволі, на батьківщині залишається наодинці із проблемами. Звідси виникають депресії, почуття провини і недовіри, агресія, зловживання алкоголем і страх перед завтрашнім днем.

Учасники тренінгу мали можливість ознайомитися з правилами та методами роботи із постраждалими від торгівлі людьми. Ці знання цінні тим, що допоможуть їм самостійно виявляти постраждалих від торгівлі людьми і надавати професійну допомогу.

Василь ЛЕВЕНЕЦЬ

З перших уст

«Я – найубогіша людина з тих, що живуть…»

Торгівля людьми. Що це таке – розуміє лише той, хто знає про неї не з чуток. І марно пояснювати щасливчику, що ніколи не пив з цієї чаші, який смак того напою. А я уже знаю, по чому пуд солі…

Кожен впадав в тугу і кляв свою долю, на чому світ стоїть. Але одна справа, коли знаєш, що це тимчасово. А тут тебе узяли і розладнали, як старе піаніно. Це не банальна невдача. Це зобов'язує. Ця безвихідь назавжди.

Всередині утворилася якась порожнеча. Її неможливо заповнити ні вином, ні горілкою. Її просто так не заллєш, не заб'єш наглухо дошками… Весь світ перефарбувався для мене в чорні тони. Я – найубогіша людина з тих, що живуть. Чи коли- небудь відчуватиму себе краще? Не знаю… Скоро я «з'їм» самого себе. Розчарування. Безвихідь паралізує. Нічого не хочеться і думаєш лише про те, як все погано. Може, варто взагалі вийти з гри? Пекло уже не страшне…

Я схуд, став розсіяним, замкнутим. Я не можу спати. Я не відчуваю смаку їжі, задоволення і радості. Ні страху. Ні тривоги. Я не розраховую на порятунок. Я безпомічний і безпорадний… Немає змісту щось застосовувати. Все надто погано. Усе безглуздо. Життя мене обтяжує. Ця постійна внутрішня тривога. Суцільне виснаження. Пригніченість, апатія.

Як я допустився таких очевидних промахів? Мені бракує бажання жити. Все буде погано… Байдуже. Усе байдуже. Аж до крику…

Це – думки та переживання одного з потерпілих чоловіків-заробітчан, який розповів їх оператору Національної довідкової лінії з протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми. Отримати консультацію чи допомогу цієї організації можна, зателефонувавши за коротким номером 527.

Інформація про конкурсанта:

Василь ЛЕВЕНЕЦЬ – Кореспондент, Газета Збаразької районної ради, райдержадміністрації і трудового колективу «Народне слово». Досвід у журналістиці – 1 рік

 
 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
2522
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
ГУРТ Детектор Медіа
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу