Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 
 

Номінація: Краще журналістське розслідування

Критерії:

- значущість піднятого питання/проблеми;
- зміна відношення людей до теми/результативність;
- глибина доказової бази/аргументованість;
- виявлення нових фактів;
- виявлення причин, мотивів, зацікавленості.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою
  •  
 

««Хлібна монополія»»

Юрій Чорней  | Друкована робота

 
Урок, даний свого часу повсталими французами своїй безталанній королеві Марії-Антуанетті, можновладці всього світу засвоїли на зубок. У тому числі й вітчизняні. Приписувана “мадам Дефіцит” цинічна порада “Нехай їдять тістечка!” на повідомлення про те, що у народу немає хліба, стала класичним свідченням відчуженості верховної влади від реальних потреб простого люду. І хоча за роки, що минули з часу, відколи кат відтяв королеві голову, провалля між владою та пересічними громадянами навряд чи стало менш глибоким, на тему хліба для народу чиновники більше не жартують. Принаймні публічно. Інша справа заробити на хлібі.
 
“У нас на районє”
 
Востаннє хліб на Буковині подорожчав вже за тиждень після виборів 31 жовтня. Хоча подорожчати він насправді міг значно раніше або пізніше. Суть справи від цього навряд чи змінилася б. Адже вирішальний вплив на ціну хліба в області часто мають зовсім не економічні чинники. Для країни, де лише 20-25 років тому за хліб правили “політичну” ціну – буханець чорного оцінювали в 14 коп., а так званий “кірпіч” білий і сірий –16, дивуватися цьому якраз не випадає. Надто складно за період життя одного лише покоління відмовитися від застосування обкатаної схеми викачування з села необхідних ресурсів. Швидко індустріалізувати країну без застосування цінових ножиць було неможливо. На роль цапа-відбувайла призначили селянство. Продукти їхньої важкої праці держава забирала за безцінь, натомість за товари промисловості, найчастіше низької якості, правила завищену ціну. Штучно зменшуючи платоспроможність сільгоспвиробників, заробляти мільйони можна і зараз. Ось тільки тепер гроші за техніку та реманент йдуть не у державну, а в приватну кишеню. Тому отриману на фактичному обмані селян різницю нувориші часто використовують не для розвитку виробництва, а для задоволення власних потреб в іномарках, нерухомості, предметах розкоші, розвагах. Хто знає, платили б селянам справедливу ціну за плоди їхньої праці, дивись, державі не довелось надавати агропромисловому комплексу області фінансову підтримку аж за 23-ма бюджетними програмами.
 
Перманентне подорожчання хліба у краї давно не новина. Ледь не щороку ПАТ “Чернівецький хлібокомбінат” піднімає ціни на свою продукцію. Інколи подорожчання супроводжується публічним з’ясуванням стосунків між місцевою владою та виробником. Але далі погроз поставити підприємство “на коліна”, які лунали під час зимового протистояння зразка 2008 року, справа не йде. Часом приватне підприємство чимось поступається. Так, як це не раз було в минулому і мало місце після останнього подорожчання. На початку 2008-го, нагадаю, хліб масового вжитку “Орільський” в магазинах подорожчав до 2 грн 09 копійок. А у листопаді 2010 р. за нього вже правили 3 грн 05 коп. Після рекомендацій обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, нагадаю, хлібокомбінат аж на 5 копійок знизив ціну на “Орільський” у власній торговій мережі та відпускну ціну для решти оптових покупців. Місцеві борці з монополіями швидко полічили: завдяки їхнім зусиллям (так і тягне написати – героїчним!) буковинці на цьому зекономлять понад півмільйона гривень на рік. Згідно з офіційними даними статистики, буковинці споживають значно більше хліба, ніж мешканці інших регіонів країни. У 2009 р. у середньому один житель області спожив 123 кг хлібних продуктів, або 10 кг хліба та хлібних продуктів за місяць, що на чверть менше показника 1990 року. Врахуйте майже мільйон мешканців області, кожен з яких з’їв ці кілограми, помножте їх на середню ціну хліба і отримаєте приблизне уявлення про кошти, які крутяться у галузі.
 
Буковинському ринку хліба притаманні кілька особливостей. Деякі з них визначаються загальною ситуацією у державі. Інші є суто регіональними. До загальнодержавних варто віднести невтішний стан справ у вітчизняному сільському господарстві загалом, про що вже йшлося, та монополізацію ринку хліба. Натомість суто регіональною особливістю місцевого ринку хліба є недостатня кількість продовольчого зерна власного виробництва. Заготовити продовольче зерно для регіональних потреб сільгоспвиробники краю самотужки не в змозі. З майже півмільйона тонн зернових та зернобобових культур, які останніми роками збирають аграрії області, на пшеницю припадає менше третини. Потреба області у продовольчому зерні на маркетинговий рік складає в середньому 87 тис. тонн. Тож мало би вистачити. Біда лише в тому, що далеко не вся вирощена в області продукція відповідає категорії продовольчого зерна. Несприятливі погодні умови 2008-го та нинішнього років так само доклалися до того, щоб основна маса зібраного на Буковині урожаю не відповідала стандартним параметрам продовольчого зерна. Використовувати таке зерно для випікання хліба не можна. Тим часом саме дешеве зерно з врожаїв попередніх років часто беруть за основу для розрахунку ціни на хліб у році поточному. У 2008-му, наприклад, споживали зерно урожаю 2005-2006 рр., а формувати ціну 2009 року мало збіжжя, зібране на полях у 2007-му. Але в разі, якщо такого взагалі немає, доводиться розраховувати лише на допомогу держави. Тож чи випадає після цього дивуватися, що необхідні решту в 25-30 тисяч тонн, а то й все продовольче зерно на Буковину доводиться завозити з інших переважно південних та східних регіонів країни. На борошно його переробляє ДП “Неполоковецький комбінат хлібопродуктів”, що належить до підприємств Держкомрезерву. Що також не може не впливати на ціну буковинського хліба. Ціна готового хліба в області традиційно вважається серед вищих у державі. Хоча траплялося й таке, що буковинські паляниці перебували на вершині цінового хлібного хіт-параду. Пропускаючи вперед себе лише ціни на хліб у Севастополі, Житомирі, Вінниці та Харкові.
 
Ні, не інакше як підсвідомо розуміючи, якими насправді небезпечними є ігри з хлібом, ціну на сакральний для українців продукт держава контролює. Аби стабілізувати ціну на хліб на внутрішньому ринку у жовтні 2010 року, уряд навіть ввів обмеження на експорт зерна. Цій меті служать запаси продовольчого зерна Аграрного фонду України та Державного комітету України з матеріального резерву. Проте і тут, якщо вірити повідомленням центральних ЗМІ, не обходиться без спроб заробити. Інакше б з якого це дива між виробником і державою часто виникали різноманітні посередницькі структури? Але наразі про інше. Продаючи приватним виробникам хліба борошно за нижчою, ніж середня на ринку ціною, держава не дає котлу народного невдоволення перегрітися. Для Чернівецької області, наприклад, з Аграрного фонду щомісяця виділяється до 480 тонн пшеничного борошна за низькою ціною. Після останнього листопадового подорожчання хліба чиновники ОДА навіть звернулися до Кабміну з проханням довести цю кількість до 750 тонн на місяць. І 1 тис. 600 тонн Буковині вже виділили. Звісно, що зароблену на дешевшому борошні різницю приватники повертають не виробникам зерна, а забирають собі у кишеню. Оббираючи тих таки селян – споживачів заводського хліба – вже вдруге. Божий закон, згідно з яким не менше 70-ти, а то й більше відсотків у структурі вартості буханця хліба мала би становити ціна зерна, з якого його випечено, давно порушено. На Буковині вона не перевищує навіть половини.
 
Ще одну обставину, яка суттєво позначається на вартості буковинського хліба, час від часу озвучують можновладці. “Те, що сьогодні це корупційна схема, я можу майже стверджувати, – прокоментував у 2008-му вже другу за рік спробу підвищити ціну на хліб тодішній губернатор Буковини “нашоукраїнець” Володимир Куліш. – Підвищення цін на соціальний хліб ми розцінюємо, як дійсно спробу отримання надприбутку… Засновники наших хлібопекарських підприємств… вирішили випробувати крайову владу на міць”. (Тут і далі цитую за диктофонними записами). З того часу змінився не лише губернатор, але й вся владна вертикаль у країні. Ось тільки методи заробітку, схоже, ніщо в ній змінити не в силі. Інакше з якого б це дива у листопаді 2010 року свого попередника на посаді раптом підтримав губернатор вже нинішній. “Не хотілося б говорити про політику, однак кроки щодо підвищення цін на зерно і хліб пов’язані з інтересами окремих підприємців певних політичних сил, – поширила прес-служба ОДА коментар “регіонала” Михайла Папієва з приводу чергового подорожчання хліба на Буковині. – Насправді жодних підстав для зростання цін сьогодні немає”.
 
Політики зазвичай менш обережно, ніж посадовці, добирають слова. Відтак про яку саме неназвану Михайлом Папієвим політичну силу тут йдеться, журналістам ще влітку 2007 року повідав його однопартієць, народний депутат України Микола Романюк. А тодішній голова Чернівецької облорганізації ВО “Батьківщина” народний депутат України Петро Гасюк ці закиди про організацію хлібної кризи прокоментував: “Я вивчав це питання, після того як воно на Буковині постало. Дійсно у співвласниках цього хлібозаводу, який у нас основний, є наш депутат Триндюк і є бувший Генеральний прокурор України. Це їхня власність. Піскун”. Ключова річ коментаря – навіть не названі тут на ім’я власники підприємства, перший з яких досі є членом фракції БЮТ у Верховній Раді України, а другий Партії регіонів. Одне й інше, власне, ЗМІ і до Гасюка неодноразово припускали. Хоча достеменно скільки у кого акцій та через яку саме структуру він ними володіє, в Україні вам точно ніхто ніколи не скаже. Відомо лише, що “Чернівецький хлібокомбінат” є підрозділом ВАТ “Холдингова компанія “Хлібні інвестиції”. Головне тут – визначення статусу хлібозаводу, “який у нас основний”. Згідно з офіційною інформацією обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, ПАТ “Чернівецький хлібокомбінат” є монополістом на ринку хліба. У Чернівцях він контролює від 70-80 відсотків ринку, а в області – 60. Поширити свій вплив на Сокирянський та Кельменецький райони буковинським хлібопекарням не до снаги. Їхній ринок хліба давно під контролем підприємств Вінницької та Хмельницької областей.
 
Джентльмени-кидали
 
Зайняти монопольну нішу без сприяння державної влади в Україні неможливо, – переконаний знаний економіст Олександр Пасхавер. Щобільше, на думку експерта, економіка корупційної країни будується за принципом монопольних ніш. Саме монопольні ніші – найяскравіший симптом корупції та її основа. Тим часом сприяння чиновників у створенні монополій насправді може бути різним. І зовсім не обов’язково, що це ласі земельні ділянки для ведення бізнесу, дешевші, ніж для інших, енергоносії чи мінімальний податковий тиск. Сприяти процесу можуть також прокурори, судді, силові відомства. Достатньо лише перегорнути підшивки місцевих газет восьми-п’ятирічної давності, щоб відновити у пам’яті події, якими у 2002-му році супроводжувалася зміна власника нинішнього хлібного монополіста. І скарги колишнього генерального директора хлібокомбінату Анатолія Загороднюка на вибух під дверима його помешкання лише незначний епізод у круто закрученому сюжеті.
 
Проте залишимо його майбутнім дослідникам епохи первісного нагромадження капіталу в Україні. Пересічних буковинців тут має турбувати зовсім інше. Наскільки щирою є місцева влада, коли запевняє громадськість, що робить все від неї залежне для недопущення неконкурентних методів поведінки на ринку хліба. Насправді законних важелів впливу на монополіста у неї не так вже й багато. Серед тих, що застосовуються найчастіше, – встановлення граничних нормативів рентабельності на деякі види продукції монополіста та рівня торговельної надбавки на хліб у закладах торгівлі. Залежно від виду хліба, наприклад, того, що випускається для діабетиків, норматив рентабельності встановлено на рівні 5 відсотків, на хліб масового вжитку “Орільський” цей норматив визначено на рівні 10 відсотків, на хліб з борошна вищого гатунку – 15 відсотків. У фірмових магазинах хлібозаводу рівень торговельної надбавки на хліб встановлено на рівні 8 відсотків. У решті магазинів – 10 відсотків торговельної надбавки до ціни виробника плюс витрати на доставку. Виробник також зобов’язаний декларувати майбутню зміну ціни на власну продукцію. Встановлення граничних рівнів оптово-відпускних цін на хліб безпосередньо для виробника також практикується. Хоча у тій таки ОДА добре знають: це розпорядження хлібозавод завжди може оскаржити в суді як таке, що виходить за межі правового поля. Перевірки якості хліба та дотримання санітарних вимог санепідслужбою, заздалегідь анонсовані перевірки Державної інспекції з контролю за цінами в Чернівецькій області чи присікування чиновників з управління у справах захисту прав споживачів – з того самого переліку заходів адміністративного впливу.
 
Чи варто пояснювати, що вплинути на формування самої структури собівартості хліба вони насправді не в змозі. Про нераціональне використання перехідних залишків зернових ресурсів держави, маніпулювання цінами, показниками якості, використання сумішей борошна різних гатунків годі й казати. Тим часом грамотний бухгалтер чи економіст – навіть не головний, як сам Карл Маркс, може закласти у собівартість дуже багато видатків. Проект урядової постанови, якою прем’єр Юлія Тимошенко ще у 2008-му обіцяла обмежити складові витрат, які можна буде закладати у собівартість продовольчих товарів, а які туди на гарматний постріл підпускати не слід, офіційним документом так і не став. Не зробила цього, чомусь, влада нова. (Чи якраз, навпаки, дуже навіть зрозуміло чому?). Статтю 5. Валові витрати з Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” практично без змін перенесли у горезвісний Податковий кодекс України. Тож включення у собівартість витрат на ту ж таки торгову марку є цілком законними. “Хоча ми вважаємо, що це неправильно”, – прокоментував ситуацію начальник Державної інспекції з контролю за цінами в Чернівецькій області Віктор Лащак. У 2008 році, нагадаю, чергову “хлібну кризу” спровокувало саме включення до собівартості хліба оплати консалтингових й юридичних послуг та викуп торгової марки. Оплата бренду у ціні хліба, яку, погодьтеся, аж ніяк не віднесеш до виробничих витрат, обходилася тоді споживачам у 700 тисяч гривень на місяць. Вартість торгової марки у структурі ціни на хліб досі становить майже 20 відсотків.
 
Якщо проблему уперто не помічають у Києві, то з якого б це дива нею мали собі сушити мізки десь у Чернівцях. Напевно тому місцева влада воліє з монополістом не воювати, а домовлятися. “Завдяки спільним діям органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів контролю за цінами в області здійснюється неадміністративний вплив на рівень цін на хліб шляхом домовленостей із виробниками”, – констатував під час апаратної наради в ОДА начальник Державної інспекції з контролю за цінами в Чернівецькій області Віктор Лащак. Чиновники прораховують власні щомісячні запаси дешевого зерна чи борошна, якими вони готові забезпечити потреби монополіста, роблять розрахунок можливої ціни на хліб. Останній за це погоджується вести себе на ринку по-джентльменськи. Хто, скажіть, може завадити монополісту будь-якої миті відмовитись від дешевого державного борошна на користь якогось значно дорожчого? Зате купленого у власних структур, що входять до холдингу? Людям це завжди можна пояснити поганою якістю державного зерна і турботою про їхнє ж здоров’я. Але щонайменше подвійний заробіток тут гарантовано.
 
Пригадується, під час “хлібної кризи” у 2008-му крайову владу обурило не так саме підвищення ціни на хліб, як те, що монополіст її “кинув”. “Дешеве борошно – робить його ще більшим монополістом на ринку. І при цьому нас кинули!”, – не стримував обурення тодішній заступник голови ОДА Віталій Усик. Не інакше як зопалу, посадовець в серцях навіть зізнався у тому, про що вголос громадянам зазвичай не кажуть. “Три основні власники, які володіють відсотками вісімдесятьма всіх хлібозаводів України, – продовжив Віталій Усик. – В Україні це монопольне становище, що стосується хліба, вже існує декілька років. Це проблема загальнодержавна. Я не хочу і не буду її коментувати. Це безрезультатно! На жаль, так само відбулося в Одесі, Харкові. Антимонопольний комітет на рівні держави уже давно років 3-4 назад мав би бити тривогу. Бо це привело до того, що ми сьогодні маємо. Така сама ситуація з ринком олії. Це також бездіяльність АМКУ на рівні держави. Може, не сьогоднішнього, а взагалі у державі”.
 
Чи не через це, бува, далі погроз губернатора області (2006-2010 рр.) Володимира Куліша поставити хлібозавод “на коліна”, вже цитованих вище, справа так і не зрушила. Обіцянки забезпечити дешевим борошном з Аграрного фонду чи Держрезерву решту 90 суб’єктів господарювання, що працюють на цьому ринку, які б сприяли створенню конкурентного середовища, скоро забули. Хоча один лише Садгірський завод споживкооперації працював тоді в одну зміну на 70 відсотків потужності. Так само, як і про обіцянку сприяти їм у виграші тендерів на забезпечення бюджетних установ хлібом. Нині можливістю отримати дешеве борошно від держави скористалися лише 14 з майже сотні гравців на ринку хліба. Якби в краї було кілька таких потужних підприємств, тоді держава взагалі не втручалася б у цей ринок. Але, видно, домовилися полюбовно. До наступного разу? Чи, може, все-таки прийшов час згадати пораду Олександра Пасхавера: “Тільки підвищення рівня конкурентності доведе, що влада реально бореться з корупцією”.
 
Оригінал публікації - http://buknews.cv.ua/2011/01/15/29350/
 
Інформація про конкурсанта:
Чорней Юрій Ілліч – заступник головного редактора, редакція громадсько-політичної газети "ДОБА".
 
 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
2974
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
ГУРТ Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Медіабізнес Детектор Медіа Українське радіо
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу
Coca-cola