Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 

Номінація: Найкращий матеріал з громадянською позицією

Критерії:

- актуальність;
- затвердження суспільної місії журналістики;
- авторська небайдужість, суспільна позиція;
- соціальна значущість.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою


Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

 

««Смертельні розваги мажорів»»

Володимир Михалик  | Друкована робота

 
 Сина керівника Державного департаменту України з питань виконання покарань звинувачують у вбивстві троюрідної сестри.

 

У ніч проти 24 липня 2009 року в районі села Новий Мізунь, що на Івано-Франківщині, пролунав постріл. Через хвилину-дві – ще один. Незабаром із місця злочину від’їхала машина з важко пораненою 25-річною Іванною Гошовською, яка через три дні померла в лікарні. На місці події разом з Іванною були Василь Кощинець із дружиною Олесею та Олег Тишківський з дружиною Наталею. За їхніми словами, вони сиділи разом поблизу вогнища, коли під’їхала машина УАЗ, з якої стріляли. Місце, де було скоєно злочин, під охорону взяли лише через півдоби. Зрозуміло, за цей час там можна було знищити речові докази. Скидається на те, що в міліціонерів «не було часу» взяти відбитки пальців, оглянути «Ленд крузер» Кощинця. Зате вони не забарилися поширити інформацію про те, як хтось обстріляв компанію відпочивальників, де був із дружиною син керівника тюремного департаменту. Мовляв, стріляли в нього, а поцілили в дівчину. Кримінальну справу розслідувала івано-франківська міліція, нікого не затримали – і справу почали поступово «спускати на гальмах». А дарма. Чи не варто було б уважніше придивитися до одного з тих, хто сидів тоді біля вогнища на лісовій галявині?

 

Версія Кощинців

 

28-річний Василь Васильович Кощинець – молодий амбітний бізнесмен, який переконаний, що може все. Він уже є власником: торгового центру «Гермес» у районному центрі Долині, заводу мінеральних вод і бази відпочинку, яку в народі називають «чеською». Саме з неї він виїхав на місце вбивства.

Медсестра Іванна Гошовська останні роки свого життя працювала в Італії, щоліта навідуючись у рідні краї – до села Чукалівка Тисменицького району Івано-Франківщини.

23 липня вона поїхала на природу з компанією троюрідного брата Василя Кощинця. Cмажили шашлики на безлюдній галявині в лісі у Бескидах. Про те, що сталося потім, є цілком протилежні версії. За словами Василя Кощинця, згодом під’їхав його друг Олег із дружиною. Коли стемніло, вони почули шум автомобіля, побачили світло фар і прожектор, який «прочісував місцевість». Подумали, що це браконьєри. А машина зупинилася метрів за 80, направила прожектор на компанію поблизу вогнища, пролунав постріл, після чого нападники втекли. Куля влучила Іванні у скроню, постраждалу відвезли до райлікарні, де вона померла, так і не прийшовши до тями. Василь пояснює це вбивство так: або стріляли в нього через його бізнес чи батькову роботу, або браконьєри переплутали їх… із дичиною. І ще один нюанс. Дорогою до медзакладу з важко пораненою дівчиною Василь не надто поспішав і зупинився підібрати Миколу Ільницького, свого троюрідного брата. Річ у тім, що донедавна рідний брат Миколи займав посаду керівника відділу виконання покарань у Львівській області – і далі стане зрозуміло, що цей відділ мав особливе значення для родини Кощинців.

 

Версія батьків

 

Мати і вітчим Іванни переконані, що до вбивства причетний саме Василь Кощинець. «Чому він жодного разу не відвідав свою троюрідну сестру в реанімації, якщо в неї стріляли замість нього? – запитує в розмові з кореспондентом “Інформатора” Галина Струтинська, мати Іванни Гошовської. – Кощинці брехали скрізь, що мати пораненої дівчини в Італії, а вони всіма можливими способами рятують її життя. Це неправда. Вони від мене все приховували, і тепер, коли минув рік, я не знаю, що вони з нею зробили. У Івано-Франківську все куплено, бо всі бачили, як Головчак, заступник прокурора області, цілувався з Кощинцем-старшим. Коли я хотіла пройти до своєї дитини, лікар вдарив мене і відштовхнув. Чому мене не пускали, а Кощинець-старший заходив до неї вільно коли хотів? Я мовчала, бо я – маленька людина, але більше мовчати не буду! Переконана, що це не був напад на Кощинця-молодшого. Він пропонував моїй доньці іти до нього на базу відпочинку працювати адміністратором, купити магазин у Долині чи Івано-Франківську і зробити все, що завгодно, лиш би вона не їхала до Італії. Попри те, що Василь має молоду дружину, він навіть не хотів чути, що в Іванки в Італії є коханий хлопець. Від такої незрозумілої щедрості дівчина відмовилася, бо знала, що за “гарні очі” нічого не дають. А за кордоном у неї робота, заможний наречений, який щодня телефонує і просить повертатися. Ми вже мали їхати разом із донькою в Італію, але Василь переконав Іванку приїхати до нього. Після того, як її відвезли в лікарню у четвер вночі, це приховували від мене кілька днів. Я не могла знайти своєї доньки до першої години дня у п’ятницю. Яке вони мали право приховувати це від мене, робити дитині операції без відома матері? Я давала “на лапу” медпрацівникам, аби пустили мене до доньки хоча б на дві хвилини, бо Кощинець наказав їм не впускати мене взагалі. У понеділок зранку медики вже відключили апарат штучного підтримання життєдіяльності організму – і лише коли я здійняла галас, його включили знову. У понеділок, коли вже дитина була фактично мертва, старший Кощинець підійшов до мене й каже: “Не хвилюйся, я зробив усе, що необхідно. У вівторок повеземо Іванку до Львова”. Потім він підсилав до мене священиків, щоби я пробачила його сина. Якщо він ні в чому не винуватий, то за що маю його вибачати? Він що – приходив до мене каятися?

Навіть стороння людина зрозуміє – тут щось не так. Батько тягнув сина зайти попрощатися з покійною сестрою, а той так і не зайшов. Священик казав: “Серед нас є вбивця. Чому він не впаде перед матір’ю на коліна? Покайся, доки не пізно”. Ніхто нічого не сказав. Чому Кощинець ходить усіма інстанціями і купляє всіх, якщо його син не винуватий? На мою думку, це вбивство є справою рук Кощинця- молодшого». 

Мати загиблої дівчини стверджує, що її доньку вбили навмисне, бо вона багато знала про «гріхи» Василя, який був із нею відвертий, хоча бачилися вони лише тричі за життя. «Якщо постріл і був випадковим, то в лікарні Іванна не мала б померти, – переконана жінка. – Вона могла бути паралізована, але жива – і тоді розповіла б усю правду. Чи не тому старший Кощинець бігав до реанімації, аж доки Іванку відключили від апарата?»

 

Батько та брат

 

Тут слід згадати і про батька Василя Кощинця – колишнього народного депутата, який донедавна очолював Державний департамент із виконання покарань. За даними правоохоронних органів, колись він служив у армії разом із Віктором Ющенком – і коли Ющенко став прем’єр-міністром, Кощинця призначили першим заступником голови правління НАК «Нафтогаз України». Потім його обрали до парламенту від Конгресу українських націоналістів (від 88 округу), він «побігав» по фракціях і після Помаранчевої революції був призначений... керівником Держдепартаменту з питань виконання покарань. Правозахисники не раз зверталися до всіх інстанцій зі скаргами на бездіяльність Кощинця-старшого у випадках порушення прав людини. Олександр Букалов із ГО «Донецький меморіал» звинувачував тодішнього начальника Департаменту покарань у використанні спеціальних загонів для побиття ув’язнених. Ну і що? Він більше не очолює цього департаменту, але займає не менш високу посаду радника міністра юстиції Олександра Лавриновича! В. Кощинець запевняв пані Галину, що робив і зробить усе можливе, щоби врятувати її доньку. Його рідна сестра пропонувала згорьованій матері, за її словами, дві пачки грошей. Однак та не взяла.

Не зайве буде згадати Віктора Кощинця, Василевого старшого брата, який працював у нагородному відділі Секретаріату Президента, а тепер є куратором правоохоронних органів. Чи не тому тисячі працівників міліції змусили повірити в легенду з машиною, яка начебто приїхала, з неї вистрелили і вона кудись зникла. Усі сили прикарпатської міліції було кинуто на пошуки загадкового УАЗа. Звісно, вони скінчилися безуспішно, але ніхто навіть не висловив сумніву, що хтось скерував слідство у неправильному керунку.

 

Три випадки з життя Василя Кощинця

 

Епізод 1

 

1 червня 2008 року разом із Олегом Тишківським Василь Кощинець відпочивав в урочищі Бовкути Долинського району Івано-Франківщини, катався на квадроциклі. У молодиків виник конфлікт із двома місцевими хлопцями, які за відсутності господаря хотіли подивитися, що ж це за техніка. Побачивши, що наближаються Кощинець і Тишківський, хлопці кинулися втікати. Василь покликав їх назад, а Олег кинувся бити юнаків. Узявши з машини великий ніж-мачете, Кощинець почав лупцювати по спині пласкою стороною «меча» одного з тих місцевих хлопців – Мар’яна Ужелу. Інший юнак надто пручався – і за це отримав уже справжній удар лезом мачете по руці. Юнаки кинулися втікати, але молодики влаштували на них «сафарі». Василь Кощинець переслідував своїх жертв на квадроциклі, збив Мар’яна Ужелу – і той потім два тижні приходив до тями в лікарні. Враховуючи посаду батька Кощинця, кримінальну справу навіть не відкривали.

 

Епізод 2

 

Цей випадок трапився 2007 року. Василь Кощинець заїхав на автозаправну станцію «Укрнафта» і вирішив випити кави з автомата. Але автомат не працював, і наш герой, страшенно розлютившись, почав його трощити. Чоловіка не вдавалося заспокоїти в жоден спосіб. Понад те, він кинувся до машини, взяв із неї карабін «Сайга» і, зайшовши до оператора АЗС, почав у нього вимагати каву. Оскільки і в такий спосіб «вибагливому» клієнтові не вдалося отримати омріяного напою, щоби збадьоритися, то він розбив двері і просто на території автозаправки, висловлюючи своє обурення, зробив кілька пострілів із карабіна. Якщо в сюжеті з’явилася зброя, то вона має вистрелити, нехай навіть АЗС вибухне. Як можна здогадатися, кримінальної справи також не відкривали.

 

Епізод 3

 

Тут уникнути відкриття кримінальної справи правоохоронці вже не могли. 7 липня 2007 року у Новому Мізуні проходив фестиваль «Мізунська Звигода». Звісно, де велике скупчення людей, там багато охорони та працівників міліції. Серед тих, хто відпочивав і розважався, були брати Василь і Віктор Кощинці, В. Височанський (донедавна начальник Департаменту виконання покарань Івано-Франківської області) і Михайло Тишківський (брат уже згадуваного Олега Тишківського). Усі чоловіки були добряче напідпитку, а тут у Тишківського загубилася мала дитина. Віктор Кущинець підійшов до кількох міліціонерів і грубо наказав їм шукати малюка. У відповідь на запитання про прикмети дитини правоохоронець відразу отримав удар в обличчя. У бійку активно включилася вся вищезгадана компанія – і за активної участі обох Кощинців було побито семеро працівників міліції! Навіть у цьому випадку до відповідальності притягнули лише Михайла Тишківського, а Василя й Віктора «відмазали» – не вперше і не востаннє. Односельчанина братів, який спробував давати свідчення в міліції, Кущинці вивезли на «чеську» базу і там погрозами переконливо довели, що йому краще помовчати. Один із семи постраждалих міліціонерів написав заяву про побиття, але коли до нього приїхали журналісти, він цілком змінив свою точку зору і розповідав якісь нісенітниці начебто про сфабриковану політичну справу, проти якої він виступає. Вочевидь, ця «казка» пішла на користь згаданому міліціонерові – через місяць він із сержанта без відповідної освіти «перескочив» на офіцерську посаду. Як можна здогадатись, у службі виконання покарань. Свідчень решти міліціонерів слідство до уваги просто не взяло. Відтак усі учасники бійки, крім Тишківського, пройшли у справі «невідомими особами».   

Якщо правоохоронці не зупинять затятих мажорів, то чи не забаряться нові епізоди? З огляду на «досвід» неймовірної безкарності молодого Кощинця, це цілком імовірно.

 

Інформація про конкурсанта:

Михалик Володимир Васильович, журналіст, ТзОВ «Агенція журналістських розслідувань», «Інформатор».


 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
11350
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
ГУРТ Детектор Медіа
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу